Ми в цьому світі гості.
Танцює вітер сотні тисяч років,
Безжурна молодість купається у літі,
Та бал скінчився - ми тимчасові гості
І тлінні ми у цьому світі.
Я виткала життя з фантазій і розлуки,
З гарячих губ, з заплаканих очей ,
З щасливих днів , з журби і муки,
Із кольорових снів, із музики ночей.
Малює дощ бурхливу повінь літа,
Виходять ріки з берегів,
Хто я тепер, і ким душа зігріта ?
І де той серця жар , що так горів ?
На зупинці осені стою я одинока,
Із запашним букетом літньої надії ,
Та вже стихає в жилах буря і морока,
Вже слякоть старості холодить мої мрії.
Роки летять, міняють липень січнем,
Хурделицю - на співи соловїв ,
Все на Землі лишається одвічним,
Лиш мушу я покинути її…
Автор: Н.П.Рубан.