Димчо Дебелянов
День бавно проходить, і ніч промина...
Переклад з болгарської — Любові Цай
День бавно проходить, і ніч промина...
Де спиниться зморний? Де стріне вона?
Мла стомлена дух мій гнітить пломінкий.
Віддавна вже сонце для мене чуже,
віднині блукатиму в пітьмі уже.
Який він безрадісний, шлях цей хиткий!
Подекуди круки своїми крильми
розкраюють скиби кудлатої тьми...
О, хто тут розчує мій покрик жаский?
Віддавна і людство мені вже чуже,
хоч я молодий — в скорб занурений вже.
Який він безрадісний, шлях цей хиткий!
***
Димчо Дебелянов
Преливат се мълком денят и нощта...
Преливат се мълком денят и нощта...
Де спира той морен? - Де буди се тя?...
Мъгли подранили притискат духът.
Отдавна е слънцето чуждо за мен,
аз вечно ще бродя из път затъмнен.
Ех, как е нерад и пустинен тоз път!
Едничките гарвани с морни крила
долитат и чезнат из сива мъгла...
О, кой ще ми чуе за помощ викът?
Отдавна са хората чужди за мен,
аз толкоз съм млад и съм в скръб потопен.
О, как е нерад и пустинен тоз път!