Мой бедный лес застыл от холодов.
Он ждал меня. И, разлучась, не ропщет.
Уже ноябрь сквозит из-за дубов,
и золотой парик снимает роща.
Под цвет капусты рассинелся день.
Пролился дождь. И вновь захолодало.
Мой бедный лес понурился совсем.
И нет грибов… хотя бы самых малых…
Мой бедный лес, ужель тебе пора?
А, может, в осени ещё побудешь?
Вернёшь пичужек сизого пера,
оденешь листья и зверят побудишь.
Про что, про что скрипит твоя сосна?
Сронило солнце янтаря немного.
Лесная чудь, смеясь, убеждена,
зимой к тебе я не найду дорогу.
А на ветрах всё зазвенит, как жбан.
Дорога - ни туда, и не оттуда.
Стеклом как будто скованный туман,
легла на ветки изморось-остуда…
Оригинал
Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.
Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднесенький мій ліс! - він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок
Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?
А може, ти ще в осені побудеш?
Завернеш птиць сріблястого пера,
одягнеш листя і звірят побудиш.
Про що, про що скрипить твоя сосна?
Зронило сонце бурштинову краплю.
І десь хихоче химороть лісна,
що я ж до тебе по снігах не втраплю.
Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан.
Дорога буде - ні туди, ні звідти.
І наче склом затовченний туман,
упала перша паморозь на віти...
Картина художника Германа Травникова (Интеренет).