Все буде – і сонце, і небо, і сміх,
І келих живої води.
Змивається все, як дощем зі стріх.
Так це буває завжди.
Лишаються шрами на згадку нам
Про віру і помилки.
Лишається осад життєвих драм
І дотик твоєї руки.
Згорають під полум’ям нових днів
Слова і, мабуть, вірші.
А разом із ними – тривоги снів,
Що стеляться по душі.
Життя неодмінно нове несе,
Вже тліють старі мости.
Але, якщо справді минуло все,
Чому не минаєш ти?