Нежданий вечір
Переклад вірша Ігоря Григор’єва
Антонині Абросимовій
Угамувалась річкова закрута,
Згорів у небі
Жар ясних багать...
І косарів на луці вже не чути,
Неквапно йдуть додому спочивать.
Прозорі сутінки
ласкаво обіймають
Вечірню землю.
Ллється ніч з ковша...
А на селі співають... Так співають,
Що відгукнулась стомлена душа.
Як відгукнулась!
Щиро заспівала.
І якось дивно стало... Наче знов
Я молодий...
А пісня дарувала
То спогади, то радість, то любов...
І хороше, і сумно мимоволі.
Буває так, крізь тишу уночі,
Тихесенько мені шепоче поле:
«Ще від життя не викидай ключі!»
Нежданный вечер Игорь Григорьев
Антонине Абросимовой
Угомонилась гулкая излука,
Густой и жаркий
Догорел закат.
И косари с умолкнувшего луга
Неторопливо по домам спешат.
Прозрачный сумрак, ласковый и влажный,
Окутывает землю,
Ночь верша.
И кто-то на селе запел протяжно,
И песне той отозвалась душа.
Отозвалась,
Запела,
Всколыхнулась!
И самому не угадать себя.
Как будто снова молодость вернулась
И в грудь вошла, теплынью прознобя.
И хорошо, и грустно поневоле, -
Бывает так в полуночной тиши.
И кажется, немое шепчет поле:
"Дыши, люби, надейся
И сверши!"