Страдала я о Вас и сердце ныло…
То было, как видение, как сон.
Любовь подкралась тихо, как Далила,
А разум спал, доверчивый Самсон.
Пора настала нам прощаться. Будни.
На белых окнах мёрзнут витражи.
И как мы будем, как теперь мы будем?!
Уже родные, и чужей чужих.
Тот светлый сон — ушел он без возврата.
Была недолгой сказка этих дней.
Но будет в жизни навсегда отрадой
Любви сиянье над судьбой моей!
Оригинал
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.