Червоноармійцям, що врятували світ. (До 71-ї річниці визволення Черкас 14.12.1943)
Черкаси. Грудень. Ночі чорні крила.
Де ворог на пожежах руки грів,
Понад аеродромних ліхтарів,
Над розпачем вцілілих димарів
Малі заяскравілися світила.
Дивилися і фріци і івани -
Одні задубло вже й душею там,
А більшість (може більшість...) по хатам -
І хоч в гурті, та з небом сам на сам -
Вдивлялися у ті Христові рани:
Написано одне: "Перемагати!",
А значить, жити ще. Їх марить сон.
Перейдено Дніпро - наш Рубікон.
І човен - вщент, і знищено понтон,
Та вимолила (вкотре!) сина мати.
Комусь у ті хвилини опівнічні
Не йде коротке тепле забуття -
Ніч сповнена гіркого каяття
І тихої надії на життя,
Щоб клясти війни всі на віки вічні.
***
Втомились зорі, полягали спати;
В одвірок вітер зосліпу влетів.
Зі Сходу десь, за вісімнадцять днів,
Рік фронтовий - 44-й - брів
Вступати в нашу Армію солдатом.
_________________________________________________
Прекрасний, як на мене, переклад:
Декабрь. Черкассы.
Виталий Карпов
Красноармейцам, что спасли мир.
(К 71-й годовщине освобождения Черкасс 14.12.1943)
Декабрь. Черкассы. Крылья ночи бесьи.
Враг грелся у пожара – стенолома,
но выше фонарей аэродрома,
и дымохода взорванного дома
вдруг засияли звёзды в поднебесьи.
Глядят на небо фрицы да иваны –
одни застыли – уж душою там,
но многие (пусть в мыслях!) по домам
толпою шли – (хоть с небом сам на сам) –
но все смотрели на Христовы раны:
Написано «Сим победиша ныне!»,
А значит жить ещё. Хоть клонит в сон,
хоть перейдён днепровский Рубикон.
хоть лодка – вдрызг, и утонул понтон,
но (снова!) Матерь молится о Сыне.
Устали звёзды, спать пора ребятам.
И ветер сослепу – в косяк дверной.
День восемнадцатый с Востока, в бой
шёл год сорок четвёртый, фронтовой,
чтоб в нашу Армию вступить солдатом.
* * *
К одним, бывает, в полночь, скоротечно
нейдёт короткое тепло забвенья –
и ночь, полна раскаянья – сомненья,
на жизнь – надежды тихой мановенья,
чтоб проклинать войну потом навечно…
http://www.stihi.ru/2016/12/29/9129
29.12.2016