С украинского.
Из детских воспоминаний.
Наш добрый день – и пряный и пахучий
осотом и щирицею пропах.
Курится пыль. Невдалеке большак
сквозь сизые проглядывает кущи.
Дырявый брыль на голове. В руках
тупая цапка: твёрд будяк колючий!
И узенькая тень в пяти рядках
тебе как редька горькая наскучит.
Но вот – дождался, загудел гудок
парокотельной. Брызнет в очи светом –
лишь воспоёт наш огородный бог
и горьким и заботливым «приветом».
Он из спецовки вынет хлеба шмат –
и станет степь роднее во сто крат.
Оригинал.
Добридень наш — гіркаво-запахущий,
осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох. Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках —
тупа сапа: цупкий будяк колючий!
Вузенька постать на п’яти рядках
тобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудок
парокотельні — й світ тобі розвидніє,
як озоветься наш городній бог
своїм ласкавим і гірким “добриднем”.
Він із спецівки вийме хліба шмат —
і рідний степ ріднішає стократ.