Димчо Дебелянов
Лишити хочу в пам’яті таку...
Переклад з болгарської — Любові Цай
Лишити хочу в пам’яті таку
тебе, сумну, в печалі й тузі, мила,
твою тримаю руку пломінку —
це ти до мене скорбний лик схилила.
Далечним містом дим густий бреде,
дріж покрива дерев тремтливих віти,
нам дар святий даровано любити —
все через те, що нас розлука жде.
«Я б вийшов ранком — ти б до мене йшла,
щоб дарувати погляд свій прощальний
мені на згадку — тихий і печальний —
у мить, коли біда мене здола».
О Морно! В бурю скришене зерно,
сховай журбу, вір — весни буйнокрилі
ще вернуться, ще будуть сни нам милі,
і ти до мене прийдеш все одно!
І пада ніч страшна — нема їй меж,
мережать небо кажанові крила,
останніх втіх чека твоя несила,
і я останню віру втратив теж.
Ти опускаєш руку пломінку,
ти йдеш — твій погляд пітьма остудила, —
то зі слізьми твоя відходить сила. —
Лишити хочу в пам’яті таку...
***
Оригинал:
Димчо Дебелянов
Аз искам да те помня все така...
Аз искам да те помня все така:
бездомна, безнадеждна и унила,
в ръка ми вплела пламнала ръка
и до сърце ми скръбен лик склонила.
Градът далече тръпне в мътен дим,
край нас, на хълма, тръпнат дървесата
и любовта ни сякаш по е свята,
защото трябва да се разделим.
«В зори ще тръгна, ти в зори дойди
и донеси ми своя взор прощален –
да го припомня верен и печален
в часа, когато Тя ще победи!»
— О, Морна, Морна, в буря скършен злак,
укрий молбите, вярвай – пролетта ни
недосънуван сън не ще остане
и ти при мене ще се върнеш пак!
А все по-страшно пада нощ над нас,
чертаят мрежа прилепите в мрака,
утеха сетна твойта немощ чака,
а в свойта вяра сам не вярвам аз.
И ти отпущаш пламнала ръка
и тръгваш, поглед в тъмнината впила,
изгубила дори за сълзи сила. —
Аз искам да те помня все така...