***

Тракторист (В.Кулику  )
Як заспіває березень громничий –
Сміється небо викупане в зіллі,
Весняно зойкне журавель криничний
І зійде сніг задумливо–похмільно,
Він вийде ранком в напів–сонне поле,
Зцілує землю теплу і вологу.
І плугом першу борозенку з оре,
І тихо прочита молитву Богу.
Віллється в душу щем п;янкий, як воля,
Засіє в землю зерна, мов зірки.
Впадуть дощем, як  хліборобська доля,
Що мозолями пророста з руки.
А дома – дома донечки чекають,
Аж трійко, наче цвіту нацвіло.               
 Мов журавлята, все пісні співають
На стежці тій, що манить за село.
А він – то весну жде, то кличе осінь,
То засіває, а то в;яже сніп.
На серце впала сиво–біла просідь.
Був татом, та вже внуки кличуть «дід».
Аж сорок  п;ять п;ють очі далеч поля,
Та пестять зморшку чорної ріллі.!
І хоч тяжка та хліборобська доля,
Та силу брав від таїни землі.
Знов очі теплим променем ясніють,
Коли душа той простір осягне!
Так свято й непідкупно серце гріє
Відлуння поля – світле і земне.
Його життя – то сіять, то обжинки.
Зрослася з дужим трактором душа.
Дорослі внуки, й правнуки – кровинки,
А він і в снах у поле поспіша.