а чи варто?
так, напевно, так.
ну ми ж всі не ідеальні і грішні також.
звичка? ні, то страх.
такий підлий і могутній,
склалось так, що лиш він мені найближчий родич.
мріяти ніхто не заважав,
а даремно, мабуть, вже годі,
час стікав. кудись тікав. комусь тепер, а мені що?
я й далі бороню.
вітер, поле, синє небо... зелена трава й пекуче сонце в очах,
невимовна краса.
а кому воно треба, безталанна ж вона.
може не час?
те, що всередині, мов в німої риби, вже за звичкою об лід і знову до країни мрій,
завчене коло.
там страх не проросте ніколи, заплетений в довгі коси, як в полі жита,
йому б лише буремні дороги, дрімучі ліси, трясовинні болота.
може в нас одна дорога?
є в мене дорогий родич.
майбутнє чекає.
з ним майбутнього нема.