***

  Розтин серця
Хатинко, мила, казочко остання
В замріяному краї тополинім,
Стежина обросла гірким прощанням,
Запуталась в зелене картоплиння.

В хатинку зайдеш – стіл під образами,
На ньому хліб окрайцем золотим,
Город сміється сонце–гарбузами,
Що засмагать повісились на тин.

Коли перечеплюся за печалі –
На крила стану, вітром понесе
До вишитих ікон в святім мовчанні,
Мої гріхи і каяття гірке.

Пробач, хатинко, серце спомин ронить,
Спориш щоку не голену хова,
А я до тебе, крізь своє безсоння,
Несу спізнілі сльози і слова.