Котрий раз уже Лукія
Шле посилку сину.
Нагрузила йому в Київ
Ковбас зі свинини,
Трохи м'яса, трохи сала -
Та всього потроху,
Бо дитятко написало,
Що "діла в них плохі".
"Ледве зводим, - написало -
Кінці із кінцями.
Ми б тебе сюди забрали,
Та не можем, мамо.
Ти от пишеш: нема сили
Корову тримати,
Як та редька нодоїли
Кури й поросята.
Відпочить від пилу й диму
Ти б хотіла, нене,
І пожити хоч би зиму
Просишся до мене.
Але в цих казеннх хатах
Дуже важко жити.
Тут не те що ніде спати -
Нема де й ступити.
Бо дивани у нас грецькі,
А крісла - турецькі.
Не для того їх купляли,
Щоб їх всякі м'яли.
Дорогим паласом вкрита
Тут кімната кожна,
А тому у нас ходити
Лиш на кухні можна.
Телевізор хоч і маєм,
Але так – для виду.
Лиш тоді його включаєм,
Коли гості прийдуть.
Бо, скажу, таким незвичним
Далеко не кожен
Кольоровим, заграничним
Похвалитись може.
А за їжу я не знаю,
Що тобі й писати.
Слава Богу виручають
Різні концентрати.
Нема часу щоб зварити
Супчик або кашку,
Бо приходиться робити
Аж на трьох шабашах.
Що відноситься дружини –
То їй не до кухні:
Цілий день по магазинах
Приміряє сукні.
Добуває модні речі,
Всякі дефіцити,
Бо у неї кожен вечір
Візити, візити…
А така культурна, мамо,
Хай їй заманеться,
Що з тобою, скажу прямо,
Навряд чи вживеться.
То ж скажу: на твому місті
Я б ото нізащо
Не схотів би жити в місті –
Живи там, там краще…
А коли настане літо, -
Син матері пише,-
Привезем тобі ми діток,
Буде веселіше.
Бо таке тут роблять в хаті
Ці капосні діти,
Ну ніяк не хочуть кляті
На кухні сидіти.
Ну, бувай, пора кінчати,
Там привіт сусідам.
Як поколеш поросята –
Напиши. Приїдем.
1981