27 января 1837 года
Дерева притихли, і квилить
туманами сивими сніг,
і серце збігає у хвилях,
і падає око до ніг.
Ой, де ж вона, та алебарда,
щоб тишу прорізати вмить?!..
Смереча зажурена варта
жалобою думу щемить.
І стелять у вічності постіль
російські простори йому.
…Дантес незворушний. Лиш постріл
проріже затишшя й пітьму.
Подстрочник
Деревья притихли, и тихо стонет
туманами седыми снег,
и сердце исходит волнами,
и падает око к ногам.
Ой, где ж она, та алебарда,
чтоб тишину прорезать мгновенно?!..
Сосен опечаленная стража
трауром думу щемит.
И стелят в вечности постель
российские просторы ему.
...Дантес хладнокровен. Лишьвыстрел
прорежет затишье и тьму.