по чеканнях німих, по високих порухах крові
ти зориш наді мною, мерехтлива моя зоря
стільки болю твого, стільки слів часом міститься в скронях
що здається, що серце - то гній, що на скальпель чека.
я мовчу, я затято вдивляюсь у зорі
я на лівій руці залишила собі своє небо
за вікном - слабкодуха, повчальна повінь
за вікном - тільки те, що давно вже нікому не треба
...
ми стрибаємо в ніч, в оксамитову тишу вулиць,
де панує туман і морок, сльота і бруд
я кажу: набубнявилось щось у грудях, так шалено і гірко надулось,
що немає вже сили лишатися тут і не тут.
по свідомості б'є,по дитячих бажаннях щастя
розчахнуло світогляд сокирою вічного "ні".
ми з тобою, зоря, просто іншої масті.
просто з тих, хто вмирає на кожній війні
і не все, що сприймає світ, розуміє "під-світ"
Фройд зготає сигару, повчально зітхає Юнг
Ми з тобою, зоря, як розірване вщент намисто:
в противагу щасливим хтось має родитись для мук.
29,01,15