Як у казці старій, двоголові дракони
Полювали на наших дівчат уночі,
Оживають в суспільстві сучасному знову
Ті звірюки, в яких ікла наче мечі.
Двоголові орли й хижі заслані змії,
Вносять безлад в наш спокій і в наше життя,
Хочуть крові невинної діви Надії,
Полонивши її, як і інших дівчат.
Хочуть крила зламати українській пісні,
Хочуть мову втоптати із гідністю в грязь,
«Поклонись, повинись!- кажуть очі зависні,-
І можливо, тваринний помилує князь!»
А вона в ті звірині обличчя – сміється:
«Українка країну свою не зганьбить!
То у вас тут купується все й продається,
І хоч можу померти, мене не зломить!»
І у клітці ,як птаха ,із ворогом б'ється,
З двоголовим і підлим..як діва-борець,
І безмежна любов у маленькому серці
Зводить спроби злякати її нанівець…
Діво - воїн! Тримайся! Весь світ із тобою,
Доки ти там, за ґратами, битву ведеш,
Всі неправі суди будуть вкриті ганьбою,
І князі заревуть під уламками веж.
Ти повернешся, знов, світла діво Надіє,
До батьківської хати, і рідной землі,
І такий новині вся країна зрадіє,
Бо покотяться голови хижих орлів…