Темний коридор, я у білому, попід ногами шорох,
В повітрі вже звично запах цвілі гнилий.
Йду до виходу, скрізь ругані зло та порох,
З вірою у правду, весь від потрясінь німий.
Далеко до Світла, чує занепокоєне серце,
Спотикаючись в падіннях, та все ж іду.
Вірю - ще у білому, коливаючи Герцем,
Несу з собою гаряче: "Переможемо біду"!
Шкульгаю, очі підтводять в омані імли,
Не вірю їм більше, втомлено їх я заплющу.
Вивести може тільки спокій з полону пітьми,
Та нездоланна упевненість стіни зруше.
15 лютого 2015 р.