БАБИН ЯР
В свої права вступила осінь,
Минає сорок перший рік,
Гуляє вітер поміж сосен,
Розносить журавлиний крик.
Пожовкле листя землю вкрило,
Не видно сонця з-поміж хмар.
Нудьгу наводить небо сіре,
Туман окутав “Бабин яр”.
Яр величезний та глибокий,
Яр довжелезний та вузький.
В цей день, його порушив спокій,
Моторів шум та гул людський.
Сьогодні знищують євреїв,
Їх не вважають за людей.
Не роблять навіть привілеїв,
Ні до жінок, ні до дітей.
Регочуть німці та не тужать,
П’янить катів адреналін.
Як пси, фашистам вірно служить,
Відомий Мельника загін.
З людей знімають цінні речі,
Складають їх біля стола.
Не глядячи на холоднечу,
Всіх роздягають догола.
Ось першу партію, з пів сотні,
Женуть на страту, мов ягнят.
Загнавши всіх на край безодні,
Наказ віддали: “Стати в ряд”.
В очах німецького солдата
Жалю немає до людей.
Холодний погляд впав на мати,
Що пригортає двох дітей.
А жінка плаче та ридає,
Перед катами впала ниць,
Про милість покидьків благає,
Кричить щодуху: “Відпустіть!”
Хоча в далекому Берліні
Своїх він має діточок,
Але, цинічно та спокійно,
Натиснув спусковий гачок.
Літак у небесах кружляє,
Музики в барабани б’ють,
І знов старанні поліцаї
Наступну партію ведуть.
І жодна наволоч не знає,
Що їм не довго пити шнапс.
Бо смерть їх тут самих чекає,
Коли прийде розплати час.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(лютий 2015)
29 вересня 1941 року на околиці Києва почались масові розстріли єврейського населення. Їх розстрілювали у Бабиному Ярі. Німецьким окупантам допомагали українські колабораціоністи, серед яких були й націоналісти з організації ОУН та «Буковинського куреня». (Сьогодні цей факт проамериканські історики лицемірно заперечують)
Українські націоналісти служили Гітлеру, сподіваючись на те, що цей «арійській пан» допоможе їм створити незалежну державу, але сам Гітлер таких намірів не мав. Для нього усі слов’яни були лише рабами, та ні про яку незалежність української держави цей диктатор навіть і не думав. Коли ж до нього дійшли відомості про наміри українських холопів – їх не вагаючись розстріляли в тому ж самому Бабиному Ярі. Раб має знати своє місце.
Дуже шкода, що ця історія український народ нічому так і не навчила.