Утриматися якось би від слів:
Наш мир - він, як той підліток вразливий.
Ще попіл від пожежі не дотлів,
Не пролились ще життєдайні зливи
Із запахами й звуками життів.
Дай боже сил не знищити себе!
Спаси і збережи нас від гордині,
Від пихи, від "великого цабе"
Хай не на віки-вічні, тільки нині.
У грудях щось посіяне шкребе,
Приймається. Лиш зІйде - зацвіте,
Та так вже рясно - аж собі на диво!-
Чекає на нас сонце золоте...
І посміхнулася вві сні мрійлИво.
В моїх обіймах сниться ще й не те!
----------------------------------------------------
Дякую (вже вкотре!) за переклад: http://www.stihi.ru/2015/02/24/5999
Так помолчим. Пер с укр
Виталий Карпов
От слов бы удержаться я хотел.
Наш мир – он как подросток уязвлённый.
И уголь от пожарищ не дотлел,
И дождь ещё не хлынул благотворный
Со звуком – запахом житейских дел.
Себя не убивать – дай силы бог!
Спаси и сохрани нас от гордыни,
От слов: «Большая шишка», он бы смог»
Спаси нас не на век, а только ныне.
Ведь что-то там в душе растёт – скребёт,
Укоренится. Скоро зацветёт,
Да так прекрасно – что себе на диво! —
И золотое солнце к нам грядёт…
Ты усмехнулась мне во сне счастливо.
В моих объятьях снится лишь полёт!..