Десь здалеку весна простує з гір.
Нове гніздечко звить пташина мітить.
Люблю тебе з доновоэрних пір
Ну як ти мене смієш не помітить?
Під липою щасливий влітку сміх
Чужа – під ранок – донька ввійде в хату…
Лиш ти мовчиш, як море риб німих.
Яке ти маєш право так мовчати?
В осінню пору слухаю пітьму,
Яка сумує, мов за сином мати…
Так як кохали сотні літ тому,
Невже ти так не хочеш покохати?
Коли зима приковзує саньми,
А віхолі шалений шейк завітрять,
Кричу з тих віхол: «Гину між людьми»
Ну як ти можеш в розпач мій не вірить?
(перевод с украинского Стафидова В.М.)
Издалека весна нисходит с гор
И каждый птах её сердечно встретит.
Люблю тебя с доновоэрных пор
Ну как ты меня смеешь не заметить.
Под липой смех счастливый молодых
Приду домой. Чужая. Спозаранку…
А ты молчишь как море рыб немых.
Ты не имеешь права на молчанку.
Я в осень обожаю слушать тьму
Она как мать грустит за своим сыном
Ты как любили сотни лет тому
Ужели не захочешь быть любимым?
Когда зима прибудет на санях
Закружат в танце бури и метели
Кричу: «Между людей погибну я»
Ну как ты в это смеешь не поверить.