На свете было племя - инки.
Давно его на свете нет.
Ни целого, ни половинки…
О, сколько выпало им бед!
Подкуплен кто-то был дарами,
утоплен кто-то был в крови.
Их древние остались храмы,
но те по грудь сорняк завил.
И только ветер, ветер, ветер…
И только солнце, солнце, сон…
над неразгаданностью литер
на скалах, диких, как бизон.
И город, ввинченный в могилы,
гибрид валторны и кота,
натянут нервами тугими
на звук священного щита.
Удар. Ещё раз. Ухнет глухо
в вертеп, где чужеродный сброд.
Залитое асфальтом ухо
не знает имени: Народ.
Убийц потомки, толстосумы,
священных рек ползущий пляж…
Откуда вдруг ты, Има Сумак?!
В кощунственный тот камуфляж
Как проросли твои молитвы
И клёкот древнего жреца?
Иль племя, что без битв убито,
отмстится голосом певца?
Чтоб он сопрано, меццо, басом
совсем неведомых октав
взвывал, метался диким барсом,
в природе ноты распознав!
Под силу опер величавость,
державный гимн чужих молитв,
а он, могучий – не для славы! –
поёт о том, что кровь велит!
То голос женщины. В нём – время,
в нём запредельным звукам вслед
печалится бессмертно племя…
То были инки. Инков нет.
Оригинал
Було на світі плем'я - інки.
Було на світі - і нема.
Одних приставили до стінки,
а інших вбили крадькома.
Кого улещено дарами,
кого утоплено в крові.
І тільки храми, древні храми
стоять по груди в кропиві.
І тільки вітер, вітер, вітер...
І тільки сонце, сонце, сон...
над нерозгаданістю літер
на скелі дикій, як бізон.
І місто, вгвинчене в могили,
гібрид валторни і кота,
напнеться нервами тугими
на звук священного щита.
Удар. І ще раз. Бевхне глухо
в кубло чужинців і заброд.
Асфальтами залите вухо
не знає імені: Народ.
Нащадки вбивць і товстосуми,
священних рік повзучий пляж...
Ти де взялася, Іма Сумак?!
В оцей блюзнірський камуфляж
як проросли твої молитви,
той клекіт древнього жерця?
Чи плем'я, знищене для битви,
помстилось голосом співця? –
Щоб він сопрано, меццо, басом
усіх немислимих октав
ячав, метався диким барсом
і нот ні в кого не питав!
Йому під силу велич опер,
врочистий гімн чужих молитв.
А він, могутній, чинить опір,
співає те, що кров велить!
Співає гімни смертна жінка.
А в ній - чи знає і сама? -
безсмертно тужить плем'я - інки.
Те плем'я, котрого нема.