Іван ПЕРЕВЕРЗІН
Прощай, столице! Ти повік моя,
хоч дивишся на мене непритомно
і забуваєш, як у юнь невтомну
і долю, й хліб ділив з тобою я.
Мовчиш. Я теж в обіймах німоти.
Нема вже слів. За мить я відлітаю
туди, де багна й болота без краю, —
очима не сягнеш до мене ти.
В морозяній тайзі тепер мій дім,
тож знаю я ціну чуттям вогненним:
піти у безвік можна й безіменним,
а жити — тільки з іменем твоїм.
(переклад з російської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Иван ПЕРЕВЕРЗИН
Прощай, Москва! Ты всё-таки моя,
хотя уже и смотришь отрешённо
и забываешь, как во время оно
и хлеб и кров делил с тобою я.
Молчишь теперь. А мне-то что сказать?
Всё сказано. Минута до отлёта.
Я там живу, где мари и болота,
твоим слезам туда не добежать.
В тайге своей, морозами палим,
я знаю цену чувствам постоянным:
уйти из жизни можно безымянным,
но если жить – то с именем твоим.