безодня сьогодні навпрочуд голодна словами.
в мене ж коштів немає на світло та на російський газ.
я годую її згадками між рядками,
я годую її всім тим, що колись так єднало нас.
вона мовчки ковтає, невдоволено рюмсає. крихи
памяті зкидує з накрохмаленної білизни.
згодом дивиться наскрізь і показує пальцем на вихід.
вся байдужість--вузлом. і страхи в передсердя лізуть.
визнай:
в нас залишився тільки французький брют,
а його не вистачить, щоб заглущити біль.
це не годинник, це стрілки його мої сподівання б'ють.
розкидають, кидають, і я перетворюсь в цвіль,
що відріжуть, мов від підгнилого хліба шматок,
а потім з вікна хтось жбурне, і цим поламає тишу.
але навіть безодня безсила--ніхто.
де би я не була, я тебе ні_за_що не полишу.
07-08.03.2015