Голубко моя рідна,
Як же не вистачає твого тепла!
Ти по вулицях зараз,
Обіймана вітром східним,
Десь поїхала, а може пішла.
З посмішкою милою,
По проспектах легкою ходою.
Сподіваюсь, що саме так,
Та не з ненависті маскою білою,
Не носиш злоби з собою!
Як же сумую за твоїми очами,
За любим поглядом карих ночей!
Щиро вірю тобі, Люба,
Що не носишь печаль за плечами,
Ти без смутку і спадку його речей.
Обійняти тебе хочеться до крику,
По стінах кидає мов згораю в вогні!
Лиш надією ще живу,
Розірвати розлуку безлику,
Знову поряд, просто поряд, побути б мені!
Світле Сонечко моє кохане,
Ти мов сяйво у непроглядній пітьмі!
У снах приходиш щоночі,
Одягаючи плаття весняне,
Та годинами у обіймах грієш серце мені!
20 березня 2015 р.