Колише дівчину, що наче в забутті,
Тихенький вітер й пісеньку співає,
І як у казці чи в солодкому у сні,
Він своїм шепотом до серця пригортає.
Біленьке плаття, очі голубії,
Прозора шкіра й усмішки гіркі.
Де є натхнення, де поділись мрії?
Солодкі й незаплямлені, яркі.
Її вуста червоні, та тремтячі,
Вона холодна, хоч іще жива.
Солоні сльози, чи існує вдача?
Вона красива, хоч й така сумна.
Не вистача повітря - помирає,
Не видно сонця - тоне в темноті.
Не лине пісня, тільки пригортає
Тихенький вітер, що здіймався в висоті.
—12 лютого 2014