Мені чхати на світ різнобарвний,
Й на людей, що сміються крізь гнів,
Бо майбутнє палатиме завжди
У вогні тих знебарвлених днів.
Не поллю більше пишну калину —
Уже байдуже все на землі:
І чи вирощу власну дитину,
І чи рідні покинуть чи ні...
Все на вулицях ридма ридають
Прості люди: жінки та діточки;
Не зійдуть на могилках квітки,
Бо навік ми зв'язали нитки.
Не чекаю і я власной долі —
Тільки мавки приходять у сні
Лоскотати й надалі долоні
Та в ошатній ховати труні.
— лютий 2014