Вже майже тридцяте лютого,
А сонце мовчить поміж хмар,
І смак навіть зник незабутнього
Гіркого цілунку примар.
Ці спогади різко лунають
В таємній свідомості хвиль —
Їх голос шепоче: «Не знаєм
Чи мертве чуттєве у ній».
І море сумне, незрадливе,
Та тина бридка на очах,
Хоч берег її не приймає,
Та ти не знайдеш новий шлях.
В душі вітерець сумнозлісний
Хитає примари вогкі,
Та лід не розтане без вістей —
Лиш скло запітніло в імлі.
Хрести у повітрі зникають,
Та дух незнищенний пітьми
Й туману здійме поміж жалю
Зрадливу примару цноти.
— лютий 2014