Могила Невідомого солдата!
А скільки їх від Волги до Карпат!
В боях все більше рити, не копАти,
Лопаткою своєю міг солдат.
Горбок зелений згодом на світанні -
Для Батьківщини втрата нелегка -
Надії, мрії в нім і хвилювання
Безвісного її захисника.
Ким у боях передній край пізнаний,
Хто на війні втрачав товаришів,
Той вщерть, "по вінця" біль відчув і гнів,
Коли копАв їм "шанці" ті останні.
Нові постійно марші і бої!
На обеліски годі час де взяти!
От дошка й олівець давно початий -
Завжди знаходились серед своїх.
Останній "запис обліку" солдата:
"Іван Фомін" і все, на тім кінець.
Ще трохи нижче дві короткі дати:
Ця - народився, ця - помер боєць.
Та дощ неділі зо дві, буревій -
Сіріє все невідворотно-мляво,
Фанери шмат надувся, набубнявів
І прізвища не видно вже на ній.
За сотні верст ідуть бої затяті.
А тут, від річки кроків двадцять десь,
Горбок у квітах польових увесь -
Могила Невідомого солдата...
Загиблих пам'ятати - хрест тяжкий нести!
І Батьківщині й матері, й вдові.
Загиблих і всх тих, хто зникли безвісти -
Вони для матерів завжди живі!
Забутою їх мужність не буває.
Саме тому полеглого в бою
На звірках згідно списку викликають,
Немов такого, що стоїть в строю!
І в пам'ять про героїв незабутніх
Від Волги до Карпат країна вся
Уквітчано запроменилася
Вогнем зірок славетних п'ятикутних.
Летять ті промені поважно, навіть свято,
Аби зустрітися одним весняним днем
Над прахом Невідомого солдата,
Що спить в землі перед старим Кремлем.
Від променів багряне, мов знамено,
Під урочисті гімни цьому дню,
Як символ слави, полум'я священне
Там спалахнуло вічного вогню!
Эдуард Асадов Могила Неизвестного солдата
Могила Неизвестного солдата!
О, сколько их от Волги до Карпат!
В дыму сражений вырытых когда-то
Саперными лопатами солдат.
Зеленый горький холмик у дороги,
В котором навсегда погребены
Мечты, надежды, думы и тревоги
Безвестного защитника страны.
Кто был в боях и знает край передний,
Кто на войне товарища терял,
Тот боль и ярость полностью познал,
Когда копал "окоп" ему последний.
За маршем - марш, за боем - новый бой!
Когда же было строить обелиски?!
Доска да карандашные огрызки,
Ведь вот и все, что было под рукой!
Последний "послужной листок" солдата:
"Иван Фомин", и больше ничего.
А чуть пониже две коротких даты
Рождения и гибели его.
Но две недели ливневых дождей,
И остается только темно-серый
Кусок промокшей, вздувшейся фанеры,
И никакой фамилии на ней.
За сотни верст сражаются ребята.
А здесь, от речки в двадцати шагах,
Зеленый холмик в полевых цветах -
Могила Неизвестного солдата...
Но Родина не забывает павшего!
Как мать не забывает никогда
Ни павшего, ни без вести пропавшего,
Того, кто жив для матери всегда!
Да, мужеству забвенья не бывает.
Вот почему погибшего в бою
Старшины на поверке выкликают
Как воина, стоящего в строю!
И потому в знак памяти сердечной
По всей стране от Волги до Карпат
В живых цветах и день и ночь горят
Лучи родной звезды пятиконечной.
Лучи летят торжественно и свято,
Чтоб встретиться в пожатии немом,
Над прахом Неизвестного солдата,
Что спит в земле перед седым Кремлем!
И от лучей багровое, как знамя,
Весенним днем фанфарами звеня,
Как символ славы возгорелось пламя -
Святое пламя вечного огня!