-Де ти блукала цілий день, побовтя? -
Матусин голос чується мені…
Я часто її згадую з любов’ю –
На жаль, у ті не повернутись дні…
Було нам в двох кімнатках тіснувато…
Та дітлахам про це нема журби –
Мине зима – втікаємо ми з хати
До ручаїв, у вибалки й степи…
Тож дорікає мама незлостиво,
Щоб не відбилося від рук дитя,
Бо маю вдачу я не полохливу,
Засвоївши з дитинства: «Рух – життя»…
Можливо, він зміцнив мені здоров’я,
Хоч забагато зношено взуття…
-Матусю рідна, це ж ота «побовтя»
Плете донині свій сюжет життя…
30.03.15