Перевод с украинского
Счастливая, я вижу кромку неба
И две сосны туманные в окне.
Уже казалось, что живого нерва,
Живого нерва не было во мне.
Уже душа не знала, где тот берег,
И утомилась от невзгод своих,
Средь грома дня, в оркестрах децибелов,
Мы были словно хор глухонемых.
И разом – Боже! - от удушья чада,
Где ощущения равны нулю,-
Я слышу дождь. Он тихо шепчет правду,
Что я кого-то дальнего люблю.
И тишина, где распевают птицы,
Идут простые люди по траве,
Душистым хвойным облаком клубится
Густой туман, как небо на земле.
Оригинал Ліна Костенко
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом,— Боже! — після того чаду
і тарапати, рівної нулю,—
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.