Це не справжнє життя.
Це спогад.
Навмисна втеча.
Від свого одиногоко, одичалого, до причалу...
...я мовчала, мовчала, я стільки тобі мовчала,
що тепер скажешь слово, я вмию тебе слізьми.
Як так сталось, скажи, що з тобою тепер на "Ви"?
Як так сталось, скажи, що отой мій єдиний крок,
став для мене останнім і Отче стиснув гачок.
Це не справжнє.
Не справжнє.
Цей вітер морозить руки.
В мене купа віршів, де у кожнім рядку "пробач".
Я, сховатись хотіла б у всесвіт твоей куртки.
Та, я зараз мов Таня, яка загубила мяч.
Та, я зараз як північ - невинна, але з вина,
Он дивись - в мені тої тиші, вже до країв.
І хотіла б тобі зізнатись - та не змогла..
Та і ти чомусь, навіть слова мені не смів.