Диптих
А для думок нема нельотної погоди.
Летять у твій - напівтуманний світ.
І бачать зверху і чиюсь погорду,
і холод рук, і серця пустоцвіт,
і чийсь літак, чи, пак, скоріше, кречет,
якому від землі не відірвать душі...
Та знай секрет: навік я - твій диспетчер
небесних злетів і земних тяжінь.
Ти з позолоти рвися, а не з зелені!
Ще розтуманиться наш зелен-май-розмай.
І просигналю я тобі приземлення...
Будь обережним. Крила не зламай.
14.11.87
Не плачу й не сміюсь.
Байдужість прагну грати.
Подвійне скло. Воріт зелені грати.
І як питання - зверху змах руки.
А що за ним? Самотності роки?
... Нас вітер зльоту хилить, як траву.
Прощаюся? Чи жду себе, нову?
3.07.87
(перевод с украинского Стафидова В.М.)
Аэропорт
Диптих
Нелётной нет для дум моих погоды
Летят в полу туманный твой рассвет
Летят и видят сверху чью-то гордость
И холод рук и сердца пустоцвет,
И чей-то самолёт, всего скорее кречет
И от земли его не оторвать
Но знай секрет: я вечный твой диспетчер
И без меня – ни падать, ни взлетать.
Ты рвись ко мне любимый без оглядки
Ещё наступит наш зелёный май
Я дам сигнал на мягкую посадку…
Будь осторожен. Крылья не сломай.
Не плачу не смеюсь
Стремлюсь быть равнодушной
Закрыт как замок лайнер твой воздушный
Махнула мне о чём твоя рука?
Ужели мне одной быть долгие века?
… Нас ветер гнёт, как мягкую траву
Прощаюсь? Или снова оживу?