«Жив-був народ над Прип’яттю – і зник»
Л.Костенко
Лелеки сумно голови схиливши,
Стоять незрушно, мовби вартові.
Біля стовпів пониклі гілки вишні, -
Малюють щось у пилюці на землі.
Далеко в небі синьому літають
Якісь чужі, невідомі птахи
І з неба голосно лелек питають:
«Брати, чому, чому такі сумні?
Чому, коли довкола аж за обрій
Такий чарівний, тихий, мирний край?
Тут ліс зелений, тут дерева добрі,
В садках тут квітів-ягід справжній рай».
Лелеки їм з землі відповідали:
«Та ви ж, брати, рветесь в височину, -
Ви там, у небі…А якби ви знали,
Яка біда живе у цім краю: -
Тут порожньо, людей давно немає…
А нащо ми, коли нема людей?
Лише отрута гаєм крізь блукає
Кружляють зграї лісових тіней.
І все довкола страшним горем диха –
Ті квіти й ягоди з отих садків.
І тихо так, що жах наводить тиша,-
Ні гомону, ні сміху, ні гудків…
Журба живе в домівці, ходить садом
Її обличчя видно у вікні…
А ми ж принести щастя людям мали,
Але сюди , над Прип’ять, не змогли».
7.04.15