Відлунням літа вересневий грім збудив
мене й передранкову тишу.
Я теж, як він, у запізнілій грі.
Що, окрім гри, я по собі залишу?
Відлуння сліду, сліз чи тихих слів,
що зойком затремтіли на півзвуці?
... Ні ран, ні їх відлуння не позбувся –
так і летиш на зраненім крилі?
Не линь у сни, не треба й наяву.
Не граймо в щастя, стійкість і хоробрість.
Не відвернути осінь навіть громом.
Відлунням літа тільки і живу.
9.09.87
(перевод с украинского Стафидова В.М.)
Вдруг летний гром меня разбудит в сентябре
Пройдётся эхом, я его прославлю
Мы задержались оба с ним в игре
А что ещё я по себе оставлю.
Следы и слёзы, кучу тихих слов
Что вырвались из горла на фальцете
… Ран не заживших даже не заметив
Так и летишь на раненом крыле.
Не надо в снах, не надо наяву
Играться в счастье, мужество и храбрость
Общаться с эхом только и осталось
Но лето в осень громом не вернуть.