Ой мала жінка двох предивних друзів
/не кожній з нас на друзів так везе!/,
в одного - проза лиш на виднокрузі,
для іншого ж поезія - усе.
Була та дружба щира й нелукава,
хоч, може, й думав хтось, що навпаки.
Чи в неї очі сірі, а чи карі, -
навряд чи знали ті чоловіки...
Та кожен щось невидиме в ній бачив,
у скрушний час - до неї веслував.
А якщо з нею приключалася невдача,
- на втішні не скупилися слова...
їй спали вірші і солідну прозу,
ділились успіхом, а часом - навпаки.
Своїм довір’ям подихи морозу
затримували ті чоловіки.
А жінка все їй прислане читала,
хвалила й шанувала їх обох
та третьому - обіди готувала
і вірність зберігала - бачив Бог!
Той, третій чоловік, це прочитав
і скрушно головою похитав
“А я з тобою вік провікував,
а в список друзів - так і не попав”...
.10.88
(перевод с украинского Стафидова В.М.)
Два друга девушки – два антипода
Не каждому с друзьями так везёт
Один прозаик. Весь за небосводом
Другой поэзию единственной зовёт.
Была их дружба без лукавства чистой
Хотя сие оспорено не раз
И вряд ли вспомнят эти два артиста
Какой был цвет её прекрасных глаз.
Но каждый что-то тайное в ней видел
Когда взгрустнётся сразу приплывал
Гасил её тревоги и обиды
И не жалел хорошие слова.
Стихи ей слал, изысканную прозу
Успехи и сомнения свои
Они своим дыханием морозы
На день-другой задерживать могли.
А девушка послания читала
Хвалила, вдохновляла, как могла
Но третьему обеды подавала
И видит, Бог, ему была верна.
А третий. Когда это прочитал
Лишь головой сердешный закивал
«А я с тобою век провековал,
Но вот как друг в твой список не попал.