"Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери."
Анастасия Дмитрук
Я чую тебе в цьому сумрачном мирi,
И вiрю, що братство настане бiда.
И нас всiх прикончать не снайперки в тiрє,
А властi та братство, щоб гусям вода.
Учора так сухо, а нонче так сало.
Пора замiрять нам кiнцi не прийшла.
А єслi начальникам буде все ж мало,
Скажу i Настасья подоЇть козла.
Погода прийде якось так не плохая,
Я в сукнi побачу твою укростать.
Буває ховають когось, хто й не хає,
Вiкторка приходит - кого недогнать.
В Криму ми построЇли радiоскопы,
Девайси по глинi устали таскать.
Когдай то курив сигарети Родопи,
Був молод, запальчЇв, i все ж таки знать.
Зостались банти, де ж та чорта крамниця
Завзято козак вуса смикнув, агов.
Блакитнi i жовтi, тепер чарiвниця
Чекає щоб вперше та вигнать коров.
Ось так i приходить до нас понiмання
Корови ревуть як Їх ясла пустi.
Та тiльки волами ущент те тримання
Наповнюй водою мерщий тай хутчiй.
А Петре тай Вовчик звернуться з проханням
Зiбрати i скласти до скринi полкiв.
Народи як завжди по чарцi з проханням
Роззявлять, а ми Їм схурделим вовкiв.
А Мотря, дiвча що складае дурницi,
Пiде вже собi не до бiсовi мать.
Газети нам хутко про все на спiдницi
Розкажуть що телик побачив спiймать.
А кiнь, що вагався з горами на долi,
Вiдкинув копита - отож не торкай.
А горе i тiтоньки львiвськiй юдолi
Нехай собi будуть, вола ж приборкай.