Це натовп - "некерований ніким"?
А то, мені здалося, - не вівчарки?
Сміється не Пастух отам, цигарку
Запалюючи з Різником новим?
Хотілося б! Та засліпило вже
Раптове сонце Пастухові очі -
Не роздивитися, чого він хоче.
Та й той ще поруч зі своїм ножем...
І гавкіт навкруги: "Вставай! Вставай!"
Невпинно ні на мить по всім каналам.
Ті, хто молодші, в захваті скакали,
А хто старіші, думали: "Нехай!
Потерпимо..." Та й підтюпцем собі
Вперед в новообіцяну вівчарню -
Там так просторо, кажуть, сито, гарно.
Хто каже це? Оті, що на горбі!
Сидять, оно, навколо казана -
Солодкий запах вареного м'яса...
Отямився хтось: "Це не наше часом?"
А ті, що на горбі: "Життя - війна!
А на війні куди ж воно без втрат?"
Та й облизнули язиками губи.
Питаючого хутко хвать за чуба!
І де тепер він? Десь. Нема назад.
Пастух на них так пальчиком: "Ну-ну!"
Вони: "А що таке? Хіба не можна?"
А "некерований" (в лапках пишу) тривожно
Аж загудів, почувши про війну:
"Нова вівчарня в іншій стороні!"
Хотіли розійтись, - лякають: "Зрада!"
Ті, що організовано позаду.
Вівчарки посміхнулися мені:
"Одбились гурту? Як це не в гурті?!
То, може, ще й не з нашої артілі?"
Задумались, в очах посоловіли
Аж закрутило в мене в животі...
*
Проснувся вчасно. Вмився. Полистав
Ще раз поему "Сон" Шевченка-Діда.
Під вікнами щось гомонять сусіди.
Хотілося б, аби не угадав
Про що вони.
На лавці, бач, розсілися!
Хотілося брехні мені,
Хотілося...