По стежині батьків, що вже довго ночами не снилась,
Крізь серпанок смерек і тривогу осінніх димів,
З тягарем подарунків, прожитих років і помилок,
Я вертаюсь додому, як кажуть гуцули: домІв.
Промайнуло стрижем тут дитинство моє босоноге,
Легковажно відцвів неповторної юності сад,
Звідси вирушив я у незвідану першу дорогу,
І матусі своїй обіцяв повертатись назад.
Я вертаюсь домів, і дай, Боже, щоб це - не востаннє,
Бо я серце своє назавжди залишив Верховині...
Я вертаюсь сюди, щоби знову поглибити рани,
Які точно ніколи вже не заживуть на чужині.