Згорнулась від страху зернятком та вмерла,
Жду воскресіння, бо як же я буду тримати тебе
На цій чорній землі?
Руки твої цілувати, стрибати на саму Говерлу,
Міцно тебе обіймати, щоб смутку не мав ти ніде,
Навіть на самому дні?
Як же я буду із Сонцем тебе зустрічати,
Ледь відірвавши очі від дивного теплого сну,
який грає в мені?
Тільки для тебе вдягатись у сукню квітчату…
Боже, я зможу не віддавати нашу з тобою весну
Цій клятій війні.