У передзвоні пісні лісової, щось є, гадаю, навіть і сумне,
Немов журбу несе вона с собою і холодом пронизує мене.
Мабуть дарма я так чекала літа, у цьому літі я тепер сама.
Покинута і сонцем не зігріта... дарма усе, як шкода, що дарма.
Напевне я тепер чекаю осінь, сумну, холодну, мокру як і я.
Все розумію- ми тепер дорослі, у мене ліс, а в тебе є сім*я.
Шкода, що я тобі так довіряла,виношувала мрії, як шкода.
Тебе як сонце зранку зустрічала, тепер не та я вже, повір не та..
У передзвоні пісні лісової, щось є гадаю навіть і сумне.
Це ти прийшов до мене із журбою, і холодом обвіяв Ти мене.