Ельміра Ашурбекова
В братській могилі
(Розповідь загиблого)
Бій був запеклий і тяжкий,
Все збилось вихром веремій —
Тіла, земля, каміння, кров —
Де свій — не знати, де — чужий.
Вцілілі вирили мерщій
Могилу у землі сирій,
Всіх поховали, хто поліг
На перехресті цих доріг.
Аж чую — лють лиха пече:
Мені схилившись на плече,
Загиблий ворог мій лежить, —
Мене обняла злоби мить.
Зітхав він: «Ось прийшло тепло,
Нам талі води принесло.
Весни діждалася земля.
Хто ж вийде на мої поля?»
«Землі багато маєш ти?» —
Не зміг сховати гіркоти,
Він відповів, мій вчувши гнів:
«Чотири поля дід лишив».
«То чом прийшов ти, поясни,
Ще й в нас захапати лани?» —
«Овва! Хоч вір, хоч ні — проте
Чи хто питав мене про те?!
Звичайний я собі трудар,
Мене ж — як жердку — в пекло, в жар,
Війну цю розпочав лихий
Диявол, ненаситний, злий...»
Так побраталися із ним,
Ми схожі долями удвох.
Могилу ділимо, затим
Нас примирила смерть обох.
(переклад з табасаранської — Любов Цай)
http://www.stihi.ru/2015/01/24/11602