Іван Переверзін
ЗАПОВІТНЕ
Неначе з Олонхо* якут,
мандрую тундрою щоденно,
й усе-усе, що бачу тут,
в рядках оспівую натхненно.
І кращого в житті нема,
і серце радості не втрима,
найбільш тоді, як тайкома
зморгне якуточка очима.
Вернув у тундру я затим,
щоб до джерел припасти кревних,
щоб, мов з яранги сизий дим,
мій сум розвіявся напевно.
Не скоро цей покину край,
я тут свій вік звікую, може, –
ловити рибу здатен та й
до полювання ще пригожий.
Зі мною завжди карабін,
і ості гострі, наче бритви.
Якутії я вірний син,
в душі моїй – свята молитва...
Недарма мовить наш народ:
«Де, чоловіче, ти вродився
в годину щастя чи знегод,
там дім твій, там ти й знадобився».
Життя навчає повсякчас.
Радіймо ж мудрим заповітам:
співа поет допоки в нас —
ми в згоді живемо зі світом.
* Олонхо; – якутський героїчний епос
***
Иван Переверзин
ЗАВЕТНОЕ
Вновь, как якут из Олонхо;*,
по тундре еду – на олене,
о всём, что вижу высоко,
пишу, сжигая вдохновенье.
А это говорит – о том.
что вечной жизни сердце радо,
особенно, когда тайком
якуточка одарит взглядом…
Вернулся в тундру я затем,
чтоб к родникам припасть родимым,
и отойти от злых проблем
в яранге с очаговым дымом.
Назад не скоро возвращусь,
а, может, и совсем останусь, –
на рыбной ловле пригожусь,
да и с охотою управлюсь.
Не зря – заряжен карабин,
и острога острее бритвы,
земли якутской – верный сын,
я не забыл святой молитвы…
Как верно говорит народ, –
где человек на свет явился,
там – в дни свершений и невзгод
он изначально пригодился.
И – время говорит о том,
что с целым миром буду в мире,
пока о вечном, о родном, –
душа поёт в заветной лире.