НЕБАЖАНА ГОСТЯ
Україна у лахмітті чорна як циганка,
До Європи завітала, верещить на ґанку.
В неї руки у крові, свастика на лобі,
Відворотна та бридка у своїй подобі.
Б’є завзято кулаком в Європейські двері:
“Ти ж впусти мене, кума, швидко до оселі!
Стіл накрий і не шкодуй меду та напоїв!
Бо до вас я привела, всіх своїх “героїв”!
У родину європейську мусиш нас прийняти!
Разом з тим і грошенят не забудь нам дати!
Ми бадьорі та веселі, буде вам відрада!
То ж впусти нас до оселі, що ж ти нам не рада?!
У свій дім мене не раз взяти обіцяла!
Ось тепер я і прийшла! Відчиняй, сказала!!!”.
Стогне ненька — Україна, тужиться і дметься.
Двері копає ногами, у вікно шкребеться.
Перелякана Європа двері підпирає.
Цю дикунку навіжену в хату не впускає.
Україна їм давно як у горлі кістка.
Остогидла геть усім, хамка та фашистка.
Вистачає з них циган, негрів та арабів.
У свій дім ніхто не жде босих голодрабів.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(червень 2015)