Вечоріло, наш дідусь Василь давненько вже задрімав, та й похрапував собі. Його вже й не будили. Та й вся родина, повечерявши збиралася відпочивати...
Та ось,якась невидима сила штурхнула діда в бік, він і підхватився: "Біда йде в наш дім Вітусю"--мовив він до дружини.
"Ой, лишенько! Яка біда, Васю?"--мовила перелякана баба Віта: "Що сталося, що ти так підхватився?"
"Та що сталося, бачу прийшов і мій час, снилася мені мати-покійниця, щось мені казала, та я не зрозумів, мабудь звала до себе. Та гнівно щось так...Мабудь помру сьогодні..."
"Та що ти видумуєш, Василю, може це так , чи на дощ, чи ще до чого...",--відповіла йому Віта.
"Який там в чорта дощ?!"-- розсердився дід :" То вона за мною приходила...І от що я Вам скажу: нічого в тім страшного немає, тільки я не хочу, щом мене мертвого чужі люди обмивали, то ви мабудь наносіть в хату води, та нагрійте, то я сам і скупаюся."
Ну що тут поробиш? Воля вмираючуго--закон! наносили молодята води(вони жили біля старих), підігріли її, налили в вагани--мийся діду! А самим якось не дуже весело з вмираючим в хаті сидіти, та й гайнули на вулицю. Та й бабця їх спровадила:"Йдіть дітки до сусідів, як що , то покличу вас."
Дід добряче викупався, потім запросив чарочку(в послідній раз), та й ліг помирати...А потім як захропе...
Вернулись діти в хату вночі, а баба Віта лається з усих сил:" Ах ти ж стерво, таке! Вмирати він зібрався! Та хіба ж то покійна мати за тобою приходила?! То вона тебе будила , бо ти хропів, і на тім світі людям спати не давав!"