Що море, що небо,- злилися в одне,
Неначе, блакитті їм мало...
І сонце в обійми свої їх бере,
Зігріти, щоб тепло їм стало.
А знаєш? Це все я коханням назву...
Нехай в небі ластівки в’ються...
Серденько чекає миттєвість одну,-
Коли два в одному зіллються.
Та все навкруги набува перемін,-
Час плине за обрії дальні...
Кохання не знає зрадливості змін,-
Ми в ньому, як вічності, давні.