Безмежно білими і чистими
Бувають квіти й почуття,-
Неначе, сонця стало більше,
Неначе, знов прийшла весна.
На серці сумно і бентежно,-
По ковдрі білій, із троянд,
Ступає світ необережно
Аби той цвіт заплямувать...
Та бруд до білого не липне,
Дощі, в похмурості буття,
Не зіпсують, що серцю мило,
Бо то є квіти й почуття...