***
Вере Б(ерзиной)
Так никто не любил. И на тысячи лет
раз бывает подобное счастье.
В день такой расцветает весна на земле,
и меняет с утра её платье…
Дышит тихо, легко в поднебесье она,
простирая до звёзд свои руки.
Этим утром на землю приходит весна
и дрожит вся от сладостной муки.
Млеет сердце моё от счастливейших глаз,
что в тумане горят надо мною.
Кровь по венам течёт, и, похоже, сейчас
тонко пахнет она лебедою.
Эй вы, звёзды мои! Ясный месяц ты мой!
Есть ли чувства сильней? В чьём оконце?
Для неё я сорву Орион молодой,
я — поэт восходящего солнца.
Так никто не любил. И на тысячи лет
раз бывает такое же счастье.
Этим утром весна расцветёт на земле,
нарядив её в новое платье…
Дышит тихо, легко в поднебесье она,
к звёздам тянет любви своей руки.
В день такой на земле расцветает весна
и дрожит вся от сладостной муки.
2011
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
Вірі Б[ерзіній]
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...
Гей ви, зорі ясні!.. тихий місяцю мій...
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
1922