Я шукала тебе серед тисяч людей,
Не знаходила серед прохожих.
Я вглядалася в розшуках в сотні очей,
Та не бачила навіть схожих.
Я чекала на тебе з початку життя,
І ходила по самому краю...
Не знайшовши, впадала у забуття.
Утікала. Та й знову шукаю...
Я, втрачаючи віру, вбачала тебе
У брехливих, байдужих і хтивих...
Душу рвала, відтак руйнувала себе,
Виривала з стосунків фальшивих.
А ночами ковтала сльози гіркі,
І кричала: "Знайди! Озовися!
Поодинці з тобою ми зовсім слабкі...
Я десь поруч, лишень озирнися."
Кров бувало зненацька у жилах застине,
Небо з гуркотом рухне тяжко на плечі,
Лиш надії на зустріч десь відголос лине:
"Все здолаю. Не віддам тебе порожнечі!"
Знов пронизливий вітер коси тріпає,
Перехоплює подих, повітря хапаю.
Через гомін років голос твій долинає:
"Я знайду. Я знайдусь. Я впізнаю!"