***

По тернистим стежкам життя я зі шляху свого не зверну,
Хоч у темінь,навколішки,навмання я до тебе вночі гайну.
Прилечу із-за гір сизим птахом,
Я не стукатиму,не збужу,
Політаю над твоїм дахом,
По твоїм слідам похожу.
І холодної ранньої весни,
Коли дощ накрапає калюжі,
Я босоніж прийду до Десни,
Оченята наївні та дужі.
Я тобі проспіваю пісень,
що ніколи й нікому не зна.
Серед тисячі пустих крісел,
я непевно присяду одна.
У цій тиші чутиметься твій сміх.
У подиху вітру дихання твоє.
У моїх вересках душі забутих калік.
Та надія,що ніяк не вмре.
Це на краще,нехай не вмира,
все життя шукатиму себе.
Хоч у темінь,навколішки, навмання,
Я завжди молитимусь за тебе.