Холодні квіти
Прибрали віти
У самоцвіти.
Колючим сріблом,
Кожухом теплим
Земля укрита.
Як волоцюга
Танцює хуга
Несамовито.
Та сонце встане,
Із неба гляне
І буде літо.
Буяє зелень непролазних хащ,
Печери в скелях – ніби сотні пащ,
Що проковтнули подихи весни
І закували їх в холодні сни.
В моїй країна,
Де скелі сині,
Де моє серце,
Співало тихо
Мені на втіху
Мале джерельце.
Там білі сови,
Там вовчі лови,
Таємні схрони,
Там у печерах
Танцюють тролі,
Живуть дракони.
Душа варяга
Складає сагу
Під співи кокле*.
А в гобелени
Вплітають клени
Листя пожовкле.
Я розкажу тобі, моє дитя,
Про край, куди немає вороття.
Та, скільки б снігу там не нанесло,
З весною повертається тепло.
*Кокле - стародавній скандинавський струнний інструмент, схожий на гуслі.
(Колискова Алфвінди з моєї п'єси "Княгиня з роду Кия")